В Грузії майже не має усних перекладачів, які працюють в парі англійська/українська, і декілька разів мене наполегливо просили перекладати українською на заходах в Тбілісі. Але я відмовлявся, вважаючи, що мого рівня української недостатньо для такої відповідальної роботи. І правильно робив! Синхронний переклад — не жарт. Треба максимально активувати мову, потренуватися саме в перекладі та переконатися в тому, що ти в змозі перекладати якщо не ідеально й навіть не дуже гарно, але досить професійно.
Так от, два місяці тому до мене звернулись з пропозицією зовсім іншого масштабу. Потрібен був український переклад на двотижневому семінарі в Тбілісі. І я погодився. Це був унікальний шанс як треба розігнатися і закріпити навички перекладу. Навіть надали заздалегідь усі презентації, чого взагалі майже ніколи не буває. Я почав готуватися...
В першу чергу зайшов на свою улюблену платформу з вивчення мов italki.com і знайшов кілька відповідних репетиторів. Загалом до початку конференції я відвідав 10 уроків української мови. Крім того, почав слухати подкасти українською і навчальні відеоролики українського Центру громадського здоров'я (тема заходу — інформатика громадського здоров'я). Коли слухав під час роботи по дому, практикував ехо-повтор — повторював вголос те, що чую, не зупиняючи запис. (До речі, це чудовий спосіб підготувати мовний апарат до синхронного перекладу, зокрема якщо півдня або довше ні з ким не спілкувався.)
Отож, прийшов день... Спочатку досить страшно. Тематика непроста. Термінології багато, і важлива точна передача інформації. Неприємно усвідомлювати, що фізично не встигаю за доповідачем, і з цим нічого не поробиш. Часто спотикаюся на словах. Дратуюся і почуваюся самозванцем.
З другого дня вже стає легше. З мови деяких українських учасників чути, що не у всіх українська рідна. Починаю розуміти, що планка знання української нижча, ніж я припускав. Головне старатися і поступово виправляти помилки. Ніхто не критикуватиме за випадковий русизм чи неправильний наголос (ох, скільки проблем з цими наголосами!).
За два тижні роботи моя українська непогано прокачалася. Покращилися: швидкість мовлення, постановка наголосів, стилістика, знання стандартних фраз на кшталт «отож, якщо більше немає запитань, давайте перервемося на каву».
Взагалі-то, вивчити українську на базі близької слов'янської мови разів у 5 легше, ніж без знання слов'янських мов. Усім російськомовним друзям дуже рекомендую — відкриється цілий новий світ. Можна буде слухати подкасти та інтерв'ю, дізнаватися, що відбувається в Україні, про що люди думають і чим живуть, як осмислюють війну і насильство, навколо яких ідей гуртуються тощо. Зараз особливо цікаво й важливо вчити українську — це свого роду внесок у виживання народу і маркер поваги й небайдужості.
По собі скажу, що до цього місяця я добре розумів українською, але відчував якусь дистанцію, наче це не моя мова, і лише прикидаюся, що знаю її. Коли ж я набрав за тиждень 10 годин розмовної практики й прослухав 20-30 годин подкастів, це ставлення почало змінюватися: тепер у моєму мозку виокремилася якась україномовна субособистість, і мова почала сприйматися ближче й рідніше. Потім багатоденна інтенсивна робота українською це закріпила.
На прикладі української я зрозумів, що таке відбувається в мене щоразу під час вивчення нової мови. З подальшою мовною практикою субособистість зростає й міцнішає, стаючи дедалі повноціннішою та самостійнішою.